Позачергові вибори до Верховної Ради проходять на тлі дуже серйозної політичної й економічної кризи, однак багато мешканців України сподіваються, що їхня країна вже розпочала шлях до Європи.

Хороший старт для цього мав відбутися минулого листопада, коли на саміті у Вільнюсі Київ та Євросоюз планували підписати Угоду про асоціацію. Але тодішній президент Віктор Янукович – під тиском Росії – відмовився поставити свій підпис під документом.

Ця відмова спровокувала Євромайдан, проєвропейські протести, найбільші в Україні з часів Помаранчевої революції. ЄС виступав тоді – щоправда, не дуже вдалим – посередником на переговорах між протестувальниками й тодішнім українським керівництвом. А реакція Євросоюзу на анексію Криму була дещо стриманою й запізнілою, вважають експерти. Після початку конфлікту на Донбасі ЄС спромігся запровадити спочатку політичні, а згодом і економічні санкції проти Росії.

Нові українські лідери підписали довгоочікувану Угоду з Євросоюзом. Брюссель, однак, підкреслює, що цей документ не обіцяє Києву членський квиток у євроспільноті, проте, ЄС є відкритим для вступу для будь-якої європейської країни.

Зі свого боку український президент Петро Порошенко оголосив про Стратегію-2020. Мовляв, якщо Україна виконає передбачені цим документом реформи, то зможе за 6 років стати кандидатом у ЄС. Але, схоже, багато простих українців поняття не мають, що шлях Києва до Євросоюзу може затягнутися на довгі десятиріччя.

Чи чекають Україну в Євросоюзі? Якщо так, то коли вона зможе отримати принаймні статус кандидата в ЄС? Як прості європейці ставляться до входження Києва до європейської родини? На ці питання кореспондента Євроньюз Наталії Річардсон-Вікуліної відповідає професор Vesalius College Вільного університету Брюсселя Світлана Кобзар.

Євроньюз:

Багато українців очікують, що після підписання Угоди про асоціацію Україна може вступити в ЄС у передбачуваному майбутньому. Яка реальна картина?

Світлана Кобзар, Vesalius College:

Українці справді мають думати про те, як заявити про перспективу членства різним країнам ЄС. Звичайно, це не так легко. Як ми знаємо, лідери ЄС дуже обережно говорять про перспективу членства для Києва. Насправді це викликає багатогодинні дебати. Водночас подивіться на європейську громадськість: 52-53% європейців підтримують заявку України на членство в ЄС. Але еліти в Європі є в цьому питанні набагато більш консервативними.

Євроньюз:

Чи думаєте Ви, що в цілому європейці налаштовані проти подальшого розширення? Особливо, коли ми говоримо про Україну?

Світлана Кобзар:

Я думаю, подивившись на новий склад Європарламенту, багато хто може подумати, що євроскептичні настрої підсилюються. Але слід обережно тлумачити результати європейських виборів, що необов‘язково віддзеркалюють думки європейців. Звичайно, через економічні проблеми, уповільнення економіки виникло відчуття, що багато європейців втомилися від розширення, що їхні настрої щодо цього є досить похмурими. Але, враховуючи навіть нинішню складну ситуацію, понад 60% мешканців ЄС, за даними опитування Німецького фонду Маршалла, вважають: європейці повинні надавати Україні ще більшу підтримку, навіть незважаючи на тиск, що його Європа відчуває з боку Росії.

Євроньюз:

Як Ви думаєте, чи реально для України стати кандидатом в ЄС за 6 років, як пообіцяв Порошенко?

Світлана Кобзар:

Я думаю, темпи реформ є скоріше такими, що розчаровують. Але враховуючи знову ж таки людський фактор, я сподіваюся, що це може трапитися. Чи може це статися за 6 років? Імовірно, це занадто оптимістичний прогноз. Але я думаю, якщо прямувати до місяця чи до зірок, то в кінцевому рахунку куди-небудь дістанетесь.

Євроньюз:

Майже рік тому Україна не підписала Угоду про асоціацію, тому що Росія чинила певний тиск на Януковича. Але чому Євросоюз не бачив цього ризику, важливість цього питання для Росії?

Світлана Кобзар:

Європейці прагнуть залучити Росію, в тому числі до Європейської політики добросусідства, до діалогу також з іншими сусідами. Але Росія була обережною, вона не увійшла до цієї групи країн, бо хотіла відокремитися, отримавши статус стратегічного партнера. Для них економічна інтеграція (України), схоже, не здавалася кілька років тому настільки загрозливою, але нині вони розуміють, що економічна інтеграція справді змінює суспільство, змінює людську свідомість, люди стали набагато більше реагувати на те, що робить уряд, вони хочуть контролювати свій уряд. Тож Україна була на порозі всіх цих змін, і саме це стало однією з загроз для Росії.